Главная | Форум | Мой профиль | Регистрация | Выход | Вход Вы вошли как Гость | Группа "Гости"Приветствую Вас Гость | RSS
Кот Бублик
Меню сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Пользователи посетившие наш сайт:
Форма входа
Погода
Опрос посетителей
Чего не хватает на сайте
Всего ответов: 67
Лекція № 11. Хіміотерапія: історія розвитку, класифікації цієї групи (хіміотерапевтичних препаратів), їх побічна дія на макроорганізм.
Схема бактеріостатичного або бактеріцидного впливу антибіотиків на мікроорганізмів.

Антибіотики - химіотерапевтичні речовини біол. (мікробного, рослинного, тваринного), напівсинтетичного або синтетичного походження, які в малих концентраціях викликають гальмування розмноження або загибель чутливих до них мікробів і пухлинних клітин у внутрішньому середовищі (ендосоматичні препарати) тваринного організму.
Серед А. є речовини:
ациклічної,
гетероциклічної,
ароматичної,
тетрациклінової структури,
а також макроліди,
хінолони,
аміноглікозіди,
b-лактами,
поліпептиди і ін.
По спрямованості дії, що інгібірує, розрізняють:
протибактерійні,
протигрибкові,
противірусні,
протівопротозойні,
протипухлинні


А. можуть володіти вузьким (напр., бензілпеніцилін), помірним (напр., ампіцилін) або широким (напр., аміноглікозіди, тетрациклін) спектром дії.
Природна чутливість мікробів до А. пов'язана з наявністю в їх складі мішеней, структур, на які А. надають ушкоджувальну дію, або ланок метаболізму, які вони блокують, а природна стійкість - з відсутністю у мікроба таких мішеней, малою доступністю таких мішеней для А. або слабкою спорідненістю А. до мішені. Мішенями дії А. найчастіше бувають клітинна стінка, особливо її пептідоглікан, цитоплазматична мембрана, звичайно пермеази або ін. розташовані в ній ферменти, рібосоми, мітохондрії, генетичні структури або окремі етапи синтезу білка, НК, ліпідів. Залежно від важливості мішеней для життєвих функцій мікроорганізму, оборотності пошкодження, а також від концентрації і умов дії А. надають мікробоцидну, що закінчується загибеллю об'єкту, або мікробостатичну дію. У останньому випадку відбувається припинення зростання і розмноження мікроба у присутності А.
Схема дії деяких антибіотиків на бактерії.
Клінічно важливі антибіотики

Пеніциліни - група антібактер. системної дії природних і напівсинтетичних антибіотиків. Продукується різними варіантами Penicillium sp. Ядром молекули П. є 6-амінопеніцилліновая к-та, що складається з тіазолінового і р-лактамного кілець. Шляхом заміни бензилового радикала або його модифікації одержані напівсинтетичні П., що розрізняються між собою стійкістю до пеніцилінази, к-ті шлункового соку і спектром дії на бактерії.
В даний час одержано 6 поколінь П.
Покоління: антибіотиків групи пеніцилінів:
1.    препарати короткої дії - бензілпеніцилін натрієва і калієва солі.
2.    депо препарати – біцилін 1, біцилін 5.
3.    антистафілококові – оксацилін, клоксацилін (тепоген).
4.    широкого спектра дії – ампіцилін, амоксіцилін (флемоксил), бакампіцилін (пенглоб).
5.    антисиньогнійні – карбеніцилін, азллоцилін, мезлоцилін (байпен).
6.    комбіновані – ампіцилін+сульбактам (уназін), амоксіцилін+клавуронова кислота (амоксіклав), амоксіцилін+метронідазол (хелікоцин), ампіокс (ампіцилін+оксацилін), вампілокс (амоксіцилін+клоксацилін)  


Механізм дії на бактерії пов'язаний з порушенням синтезу клітинної стінки шляхом блокади процесу полімеризації пептідоглікана. У деяких П. він полягає у взаємодії з комплексом пеніцилінзв‘язуючих білків, які беруть участь в синтезі клітинної стінки. Дія бактерицидна. Спектр дії різний. Більшість препаратів активно проти грам+ і грам- коків, а також грам+ бактерій. Побічна дія П. на організм людини пов'язана з їх високими алергенними властивостями. Токсичний ефект відсутній, оскільки в організмі людини немає пептідогліканов, що є мішенню дії П. Найбільш відомі і ті, що найчастіше застосовуються це:
Серед природніх: «Біцилін 3», «Біцилін 5».
Серед напівсинтетичних: Амоксицилін, Ампіцилін, Оксацилін, Амоксіклав.

Цефалоспоріни - група природних і напівсинтетичних антібактер. антибіотиків, в хим. структурі яких є b-лактамне кільце. Характеризуються широким спектром антібактер. дії, стійкістю до дії стафілококової пеніцилінази, високою активністю до пеніциллінстійких стафілококів. Зустрічаються випадки перехресної алергії з пеніциллінамі. Деякі штами чутливі до b-лактамази грам- бактерій.
Виділені препарати 4 поколінь.

Препарати I покоління (цефадроксил, цефазолін, цефалолексин, цефалотін, цефапірон, цефродін) активні проти більшості грам+ бактерій, окрім ентерококів, метіциллінстійких стафілококів і пеніциллінстійких стрептококів, а також ешеріхій, клебсиелл, протея.
До препаратів II покоління відносяться цефаклор, цефамандол, цефаніцид, цефоронід, цефотетан, цефокситін, цефуроксим.
Для цефалоспорінів характерний ширший спектр антібактер. дії. Додатково до спектру препаратів I покоління вони активні проти гемофільних бактерій, менінгококів, гонококів, ентеробактера, серратій. Ц.
III покоління - цефіксим, цефоперазон, цефотаксим, цефтріаксон, латамоксеф - активні проти великого числа видів грам- бактерій, включаючи стійкі до b-лактамази. Відносно синегнойних бактерій активніший цефтазідін. Ц. застосовують при широкому крузі інфекцій, викликаних грам+ і грам- бактеріями. Багато препаратів Ц. з успіхом використовують для профілактики післяопераційної інфекції, особливо на органах черевної порожнини і малого тазу.
Препарати четвертого покоління цефпіром, цефіприн не зареєстровані на Україні, в інших державах використовуються як сильнодіючі антибіотики широкого спектра дії.

Аміноглікозіди - група антибіотиків, продуцентами яких є організми з родів Actynomyces і Micromonospora, що синтезуються представниками, а також напівсинтетичних похідних (амікацин). У основі хим. структури лежить 2-дезокси-В-стрептамін. Механізм дії пов'язаний з порушенням синтезу білка (блокування субодиниці 30 S, порушення прочитування генетичного коду).
Найважливіші представники А.: стрептоміцин, неоміцин, мономіцин, канаміцин, гентаміцин, тобраміцин, амікацин, нетілміцин. Всі препарати володіють широким спектром дії, роблячи біоцидний вплив на грам+ і особливо грам- бактерії.
Проте спектр дії і рівень активності у різних препаратів не співпадають. Стрептоміцин активний відносно збудників туберкульозу (входить до складу препаратів першого ряду у протоколі лікування туберкульозу), туляремії, чуми, бруцельозу. Стійкість до більшості препаратів, особливо до стрептоміцину і канаміцину, розвивається швидко. Володіють нефро- і ототоксичністю, викликають гіперчутливість (почервоніння, набряк шкіри, висипу). З обережністю слід призначати новонародженим, літнім людям, вагітним. По ступеню органотропної дії препарати істотно розрізняються. Застосовують при важких гнійно-септичних захворюваннях (сепсис, менінгіт, перитоніт), важких інфекціях органів дихання, нирок і сечовивідних шляхів. Вводять парентерально, інгаляційним шляхом, роблять аплікації на шкіру і слизові оболонки.

Тетрацикліни - група природних і напівсинтетичних системних і локальних антибіотиків широкого спектру дії. Синтезуються стрептоміцетами.
До природним Т. відносяться хлортетрациклін, окситетрациклін, тетрациклін,
до напівсинтетичних - демеклоциклін, доксициклін, метациклін, міноциклін.
Залежно від періоду виділення розділяють на короткодіючі - хлортетрациклін, тетрациклін, окситетрациклін,
з середньою тривалістю - демеклоциклін, метациклін
і тривалою дією - доксациклін, міноциклін.

Ефект дії бактеріостатичний, спектр дії широкий, стійкість виробляється швидко. Спектр дії, активність і темпи вироблення стійкості у різних препаратів розрізняються. Застосовують пероральний, в/м, в/в, місцево. Тетрацикліни з кишечнику всмоктуються добре за умови роздільного прийому з їжею. Розподіляються по організму швидко, накопичуються в кістках, печінці, селезінці, зубах, пухлинах, проникають через плаценту і в грудне молоко. Скріплення білками крові коливається від низького до дуже високого. Виводиться клубочковою фільтрацією нирок, а також з калом і жовчю. Застосування Т. іноді приводить до розвитку діспептичних явищ, порушення пігментації шкіри, слизових оболонок, гіпоплазії кісток, що ростуть, фотосенсибілізації, жирової дистрофії печінки, кандидозу порожнини рота, кишечника, геніталій. Показані для лікування хламідіозів, рикетсіозів, спірохетозів, мікоплазмозів, бруцельозу, чуми, холери, сибірської виразки, туляремії, актиномікозу, а також ін. захворювань, викликаних грам+ і грам- бактеріями.

Макроліди - велика група природних і напівсинтетичних антібактер антибіотиків, в молекулі яких присутнє макроциклічне лактамне кільце, пов'язане з одним або декількома залишками вуглеводів. Природні препарати продукуються стрептоміцетамі. Головним препаратом групи М. є еритроміцин.
До групи макролітів також входять азітроміцин, кларітроміцин, флюратроміцин, дірітроміцин, китасаміцин, мідекаміцин, міокаміцин, олеандоміцин, прістінаміцин, рокитаміцин, розараміцин, рокситроміцин, спіраміцин, віргиніаміцин.
Прістінаміцин і віргиніаміцин запропоноване виділити в окрему групу - стрептограмінов. Вони складаються з 2 синергидних молекул: одна з них структурно і по спектру дії аналогічна

Азітроміцин запропоновано виділити в групу азалідів. Антимікробний спектр дії М. близький. Вони активні проти грам+ коків (зокрема стійких до b-лактамазних антибіотиків), корінебактерій, бацил, лістерій, актиноміцетів, грам- коків, гемофільних бактерій, бордетелл, легионелл, кампілобактерій, боррелій, трепонем, хламідій, мікоплазм. Зв'язуючись з 50 S субодиницею рібосом, М. порушують зв'язок з тРНК, тим самим блокують синтез білка. Дія бактеріостатична, але високі концентрації препарату на деякі бактерії можуть надавати бактерицидну дію. Стійкі форми до більшості препаратів виробляються швидко. Виражені токсичні і алергенні властивості. Для сенсибілізації характерна перехресна гіперчутливість.

Ріфампіцин (Rifampicinum) - напівсинтетичний антибактеріальний антибіотик системної дії з класу ріфампіцинів. Продукується актиноміцетами. Надає бактерицидну дію на мікобактерії і ін. грам+ бактерії, включаючи стійкі до ін. антибіотиків стафілококи. До Р. також чутливі збудник гонореї, гемофіли, ієрсинії, лептоспіри, бактероїди. У чутливих бактерій до препарату швидко виробляється стійкість (ріфампіцин є препаратом першого ряду в протоколі лікування туберкульозу). Механізм антибактеріальної дії полягає в придушенні активності ДНК-залежної РНК-ПОЛІМЕРАЗИ, внаслідок чого блокується синтез білка. Препарат застосовують всередину в капсулах. Терапевтична концентрація в крові зберігається 8-12 ч. Виділяється з жовчю і частково з сечею. Мало токсичний і слабо аллергенен. При ураженні печінки прийом препарату протипоказаний. Застосовують для лікування всіх форм туберкульозу, як правило, в поєднанні з ін. протитуберкульозними препаратами. Ефективний відносно мікобактерій, стійких і ізоніазіду, стрептоміцину, ПАСК. Його призначають також при пневмоніях, бронхітах, холециститі, гонореї. Гнійно-запальних захворюваннях, особливо викликаних пенициліностійкими стафілококами.

Фторхинолони - група антібактер. антибіотиків в основному перорального застосування, близьких по хим. будові до налідіксової к-те. Більшість Ф. є похідними 3-хинолін-карболової кислоти, у якій при С6 знаходиться фтор, при С4 - карбоніл, при С7 - метильная група або залишок піперазину. Основною мішенню дії Ф. у бактерій є ДНК-ГИРАЗА або специфічні ділянки ДНК, створена ДНК-ГИРАЗОЮ. Надає бактеріостатичну і бактерицидну дію, причому мінімальні біоцидні концентрації рівні біостатичним або декілька перевищують їх. Спектр дії широкий. Препарати Ф. у низьких концентраціях (0,25 - 2,0 мкг/мл) пригнічують зростання облігатно- і умовно-патогенних ентеробактерій, вібріонів, гемофільних бактерій, бранхамелл, легионелл, бруцелл, менінгококів, гонококів, мікоплазм, уреаплазм, рикетсій. Для лістерій, корінебактерій, акинетобактерій, ентерококів МІК дещо вищий (1-4 мкг/мл). Активність відносно псевдомонад залежить від виду бактерій і типу препаратів.
Проти синьогнійної палички високоактивний ципрофлоксацин. У перших препаратів Ф. активність проти стафілококів і стрептококів була відсутня. Нові Ф. активні відносно всіх видів стафілококів і стрептококів. Резистентні до Ф. гриби, прості, спірохети, анаероби. Придбана стійкість до Ф. виробляється відносно поволі. Все Ф. добре всмоктуються в шлунково-кишковому тракті, швидко розподіляються по рідинах, тканинах, накопичуються в лейкоцитах і макрофагах, піддаються біотрансформації в печінці, виводяться нирками і печінкою, причому в сечі їх концентрація може перевищувати 10 мкг/мл. В даний час Ф. займають одне з провідних місць в хіміотерапії бактеріальних інфекцій, успішно застосовуються при лікуванні уроїнфекцій, простатитів, гонореї, інфекцій дихальних шляхів, кишкових інфекцій, при лікуванні остеомієліту, гнійного артриту. Побічні явища при лікуванні Ф. розвиваються відносно рідко. Вони виявляються в діспептичних явищах, шкірних висипах, слабо виражених явищах з боку ЦНС, лейкопенії, анемії, зміни печінкових тестів, фотосенсибілізації.
Основні препарати Ф. поділяються на три групи (покоління):
1.    ципрофлоксацин, офлоксацин, пефлоксацин, еноксацин,
2.    ломефлоксацин (максаквін), спарфлоксацин,
3.    норфлоксацин, флероксацин (хінодіс),


Левоміцетин (Laevomycetini) - синтетичний антібактеріальний антибіотик системної дії. Ідентичний природному антибіотику хлорамфениколу. Надає бактеріостатичну дію на грам+ і грам- бактерії, спірохети, рикетсії, хламідії. Мікобактерій, анаеробні бактерії, псевдомонади, прості стійкі до Л. У лікарняних умовах циркулюють форми з придбаною стійкістю. Перехресної стійкості до інших класів антибіотиків не має. Токсичний для кісткового мозку. Застосовують для лікування черевного тифу, паратіфов, дизентерії, кашлюку, гонореї, пневмонії, туляремії, рикетсіозів, хламідіозов і ін. інфекцій, до яких чутливий збудник. Вводять перорально в дозах для дорослих 0,25 - 0,5 г 3 - 4 рази за добу, дітям - 50 мг/кг 4 рази за добу за 30 мін до їжі. Призначають Л. також в свічках ректально; місцево у формі мазей, лініментов, р-рів. Окрім основного Л., випускають Л. стеарат, який містить 55% Л., не має характерного для Л. гіркого смаку. Застосовують дітям так само, як Л., але у відповідно великих дозах; Л. натрію сукцинат (хлороцид З) - на відміну від Л. добре розчиняється у воді, застосовують в/м і в/в по 0,5 -1,0 г 2 - 3 рази в сут.

Лінкоміцин (Lincomycini) - природний антібактер. антибіотик системної дії з класу лінкозамінів. Продукується актиноміцетами. Надає бактеріостатичну дію на стафілококи, стрептококи (окрім ентерококів), корінебактерії, деякі види клостридій, бацил. Стійкість розвивається поволі. Перехресної стійкості з іншими класами антибіотиків не має. Виводиться з калом. Застосовують Л. гидрохлорід для лікування інфекцій дихальних шляхів, викликаних грам+ бактеріями, скарлатини, дифтерії, сепсису, остеомієліта, фарингіту, тонзиліту, середнього отиту, синуситів і ін. захворювань, викликаних чутливими формами бактерій. Вводять пероральний по 0,5 г 3 - 4 рази в сут, в/м 0,6- 1,0 г 2 - 3 рази в сут впродовж 10 днів. Після видалення А. з середовища незаселеного мікроба або втрати їм антимікробних властивостей зростання і розмноження мікроба поновлюються.
Зміна мішеней дії А. приводить до розвитку стійкості мікробів до А., яка може розповсюджуватися і на ін. А. з аналогічним механізмом дії (перехресна стійкість). Можливі і інші механізми придбаної стійкості до А. - синтез ферментів, що руйнують А. (напр., (b-лактамаза, руйнуючи b-лактамное кільце пеніциллінов, перетворює їх на нешкідливі для мікроба речовини), а також обмеження доступу А. до мішені, зниження метаболічної цінності мішені, викид А. з бактерійної клітини эфлюс-системою, сверхпродукція молекул мішені. Придбана стійкість може бути пов'язана із зміною фенотіпа або генотипу мікроба.
При фенотипічній стійкості відбувається підвищення стійкості до А. у більшості особин популяції, стійкість носить адаптивний, тимчасовий характер і викликана феноменом репресії-депресії генів хромосоми або плазмід.
Генотипічна стійкість виникає в результаті одно- або багатоступінчатої мутації в хромосомі або R-плазмідах, а також шляхом передачі R-плазміди або ділянки хромосоми, відповідальної за стійкість, шляхом кон'югації, трансдукції або трансформації від стійкої особини до чутливої, транслокація генів стійкості транспозонами. Мутація і перенесення генетичного матеріалу, як правило, обумовлюють розвиток стійкості до одному-двум А., передача R-плазміди часто супроводжується формуванням стійкості до багатьох антимікробних речовин, до появи т.з. стійких штамів.
У чутливій до А. популяції спочатку виникають одиничні стійкі мутанти або рекомбінанти. У неселективному середовищі вони звичайно елімініруются, а в селективному середовищі, що містить відповідний А., вони швидко набувають домінуючого положення.
Поява стійких А. популяцій мікробів може бути також обумовлено занесенням в популяцію і селекцію в ній стійких іммігрантів з ін. популяцій. Це явище часто спостерігається в лікарняних умовах.
Засоби запобігання звиканню мікроорганізмів до дії антибіотиків:
1. дотримання режимів прийому ліків
2. вживання ліків до повного знищення гострих симптомів інфекції
3. бажане (коли це можливо) використання антибіотиків, призначених після проведення процедури виявлення чутливості до них мікроорганізмів ("бак. посіви”).
   
Метод дисків передбачає використання паперових  дисків діаметром 4 мм, просочених одним з досліджуваних антибіотиків для визначення чутливості бактерій до дії даного антибіотика, при вирощуванні цих мікроорганізмів в контакті з дослідною сполукою.
Антимікробна активність одного і того ж А. не завжди співпадає при випробуванні його в пробірних дослідах і при лікуванні хворого, що викликано активацією або інактівацией його в результаті метаболічних реакцій макроорганізму, неадекватності умов, в яких виявляється дія А., і гетерогенністю мікробних популяцій за ознакою стійкості до А.
Застосування А. нерідко ускладнюється їх токсичною дією, розвитком лікарської алергії, супер- і вторинною інфекцією, дисбактеріозом, пригнобленням імунної відповіді, переходом хвороби в хронічну форму, лікарською інфекцією. Указується на вірогідність тератогенної і онкогенної дії деяких А. Досягнення терапевтичного ефекту без розвитку ускладнень можливо при дотриманні наукових принципів раціональної хіміотерапії.
Дія сульфаніламідних препаратів на мікроорганізми.
Сульфаніламідні препарати діють
Поділяються на три групи за тривалістю дії:
1 група - короткої дії

1. Сульфаніламід
2. Сульфатіазол (Норсульфазол)
3. Сульфадімідін (Сульфадімезін)
4. Сульфазтідол (З.паэал)
5. Сульфакарбамід (Уросульфан)
б. Сульфадіазін (Сульфазин)

2 група - середньотривалої дії
7. Сульфаметоксіпірідазiн
(Сульфапірідазін)
8. Сульфамонометоксин
9. Сульфадіметоксан (Мадрібон)

3 група - тривалої дії:
Сульфаметоксіпіразін (сульфален.)


Ті що не всмоктуються у кишечник:
Фталілсульфатіазол (Фталазол), сульфагуанідін (Сульгін), Фталилсульфапірідазін;

Для місцевого застосування: Сульфацетамід (Альбуцид)
Препарати цих груп діють бактеріостатично на диплококів і мікрококів, проти протея, сальмонел, дизентерії, токсоплазм, хламідій

Комбіновані препарати Сульфаніламіди + саліцилова кислота.
10. Салазодін
(Салазопірідазін)
11. Салазодіметоксін
11. Салазосульфапірідін
(Салазопірін, Сульфасалазін)

Комбіновані препарати Сульфаніламіди + тріметопрім.
12. Ко-тримоксазол (Вазопрім, Бисептол, Гроссіпол)
13. Лідапрім
14. Сульфатон
15. Дитрім
16. Потесептіл
17 Потесетта
Препарати цих двох груп мають дуже широкий спектр дії на більшість збудників бактеріальниї інфекцій, окрім синьо гнійної палички. Дія бактерицидна.
Для зовнішнього застосування:
Мафенід,
Альгімаф

Препарати цих двох груп мають дуже широкий спектр дії на більшість збудників бактеріальних інфекцій, в тому числі на синьогнійну паличку

Часы
Научно-образовательный раздел
Новости КЛУБА




















Архив новостей КЛУБА

Мы в YouTube
Поиск
Друзья сайта
http://biology-travel.at.ua/
SEO sprint - Всё для максимальной раскрутки!
Червона книга України


продвижение сайта бесплатно продвижение сайтов
Приют для животных в Харькове
Copyright Клуб "Парусник". Design by Aid. © 2007 - 2017
Хостинг от uCoz