Главная | Форум | Мой профиль | Регистрация | Выход | Вход Вы вошли как Гость | Группа "Гости"Приветствую Вас Гость | RSS
Кот Бублик
Меню сайта
Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0

Пользователи посетившие наш сайт:
Форма входа
Погода
Опрос посетителей
Чего не хватает на сайте
Всего ответов: 72
Лекція № 2. Морфологія бактерій, грибів, найпростіших, вірусів.

План.
1. Методи мікроскопії: світлова, темнопольна, фазово-контрастна, люмінісцентна, електронна.
2. Світ мікробів: прокаріоти, еукаріоти (найпростіші, гриби), віруси - РНК-, ДНК- вмісні віруси.
3. Принципи класифікації і систематики мікроорганізмів. Основні таксономічні категорії: відділ, клас, порядок, родина, рід, вид.
4. Основні форми, розміри, особливості будови мікроорганізмів (бактерії, мікоплазми, рикетсії, хламідії, гриби, актиноміцети, найпростіші, спірохети, віруси, віроїди)

1. Методи мікроскопії: світлова, темнопольна, фазово-контрастна, люмінісцентна, електронна.
Види мікроскопії:
1. Світлова мікроскопія


Рис. 1. Світловий мікроскоп.

 – використовується при вивченні пофарбованих препаратів, які інтенсивно поглинають світло. Принцип устрою мікроскопа полягає в поєднанні двох систем збільшення зображення – об’єктиву та окуляру. Світлова мікроскопія поділяється на суху та імерсійну. Суха мікроскопія - це методика мікроскопування, яка передбачає використання об’єктиву над об’єктом розглядання без пірнання об’єкту в спеціальну рідину (імерсійне масло). Звичайна світлова мікроскопія використовується при малому та середньому збільшенні.
Імерсійна мікроскопія використовується для отримання якісного зображення в об’єктиві мікроскопа при великому збільшенні.


Рис. 2. Принцип роботи імерсійного мікроскопу.

Принцип роботи імерсійного мікроскопу полягає в спрямуванні променів світла через імерсійну олію у об’єктив завдяки відповідному коефіцієнту відхилу променів, який має спеціальна (кедрова) олія. Схема складного світлового мікроскопу для спостереження в світлому полі, відрегульованого для освітлення по Келеру показана на слайді. Імерсійний мікроскоп дає можливість побачити мікроорганізми розмірами від 0,5 мкм
2. Темнопольна мікроскопія. Принцип темнопольної мікроскопії полягає в тому, що під час роботи з мікроскопом використовують бічне освітлення.


Рис. 3. Схема роботи темнопольного мікроскопу.

В цьому випадку стає можливим побачити деякі напівпрозорі мікроорганізми, яких у звичайний світловий мікроскоп побачити неможливо. В разі використання такого методу на темному фоні можливо побачити освітлені об’єкти досліджень.
 3. Фазово-контрастна мікроскопія. Дає можливість побачити більш чітке, ніж у попередньому випадку, зображення прозорих об’єктів досліджень.


Рис. 4. Фазово-контрастна мікроскопія (схема роботи).

4. Люмінесцентна мікроскопія. Люмінесценцією називають явище, під час якого енергія, після поглинання її сполукою перетворюється у випромінювання променів видимого спектру. В такому препараті люмінесцентні зразки (або ті, які отримали люмінесцентне підфарбовування) починають випромінювати різного кольору світлові промені.


Рис. 5. Принцип роботи флуоресцентного мікроскопу.

Спеціальні сполуки, які дозволяють підфарбовувати матеріали для досліджень називаються флуорохромами (акрідін оранж, флуоресцеїн, родаміни різних типів).
5. Електронна мікроскопія.
Дозволяє спостерігати дуже малі об’єкти: віруси, органели клітин.
Використовують під час вивчення ультра маленьких біологічних структур або для вивчення змін внутрішньої будови у структурі більш великих об’єктів.


Рис. 6. Принцип роботи електронного мікроскопу.


Рис. 7. Зображення вірусу, отримане за допомогою електронного мікроскопу, після цифрової обробки.
    
Методи виготовлення тимчасових мікропрепаратів.
1.    Препарат «розчавлена крапля». Матеріал наносять на предметне скло, а поверх нього кладуть накривне.
2.    Препарат висяча крапля. Для цього методу необхідно мати предметне скло з лункою. Принцип методу полягає в тому, що капля матеріалу для досліджень знаходиться у герметичній капсулі (лунці, яка закрита накривним склом) предметного скла.

2. Світ мікробів: прокаріоти, еукаріоти (найпростіші, гриби), віруси - РНК-, ДНК- вмісні віруси.
Класифікація і таксономічні категорії організмів.
Царство Прокаріоти (Procariota) –
1.    Розділ Фотобактерії (існують тільки сапрофітні форми).
2.    Розділ Скотобактерії – існують паразитичні форми які викликають хвороби.
Надцарство Еукаріоти
1.    Найпростіші, існують збудники деяких хвороб.
2.    Гриби, існують збудники деяких хвороб.
3.    Рослини.
4.    Тварини (протозойні можуть бути збудниками хвороб).
Царство Віруси і віроїди.
1.    ДНК вмисні віруси.
2.    РНК вмисні віруси

3. Принципи класифікації і систематики мікроорганізмів. Основні таксономічні категорії: відділ, клас, порядок, родина, рід, вид.
Таксономічні категорії мікроорганізмів
(царства прокаріот).
Розділ – клас – порядок – родина – рід – вид - підвид
Для позначення виду бактерій використовують подвійну (бінарну) номенклатуру, тобто назва бактерій складається з родового і видового позначень.
Хвороботворні мікроорганізми з Царства Прокаріота
Розділ скотобактерії.
Поділяється на класи
1.    бактерії (bacteria)
2.    клас рікетсії (rickettsiae)
3.    клас мікоплазми (mollicutes)
Вид бактерій може поділятись на підвиди: біовари (за біологічними властивостями ), серовари (за антигенними властивостями), фаговари (за чутливістю до фагів)
В мікробіології користуються також більш вузькими ніж вид поняттями: штам і клон. Штами одного виду – це мікробна популяція того ж самого виду, виділені з різних джерел. Клон – це популяція одного біологічного виду мікроорганізмів, отримана за допомогою розмноження однієї клітини
За допомогою мікроскопування вивчають особливості будови прокаріотичних організмів, в тому числі хвороботворних. За допомогою мікроскопії складено схему будови прокаріотичної клітини.

4. Основні форми, розміри, особливості будови мікроорганізмів (бактерії, мікоплазми, рикетсії, хламідії, гриби, актиноміцети, найпростіші, спірохети, віруси, віроїди)
Основні форми бактерій представлені переважно одноклітинними організмами. Але деякі види прокаріотів після поділу клітин утворюють різні по формі групи, які складаються з деяких клітин. Основні форми мікроорганізмів, які відносяться до класу  Bacteria, мають циліндричну, або сферичну, або війчасту форму.


Рис. 8. Морфологічні групи бактерій.



Рис. 9. Схема будови прокаріотної клітини.

Прокаріота.
Основні форми, розміри, особливості будови мікроорганізмів (бактерії, мікоплазми, рикетсії, хламідії).
Будова прокаріот простіша за інши групи організмів. Вона включає:

Поверхневий апарат:
1. Капсула (зовнішня оболонка), яка складається на 98 % з водин і на 2 % з білків. Виконує захисну функцію.
2. Клітинна стінка бактерій, специфічна по хімічному складу оболонка, що оточує протопласт і тісно зв'язана структурно-функціональними взаєминами з цитоплазматичною мембраною. Товщ. 10-50 нм. Складає 10-50% сухої маси клітин. У більшості бактерій в склад входить опорний полімер пептідоглікан (муреїн). У грампозитивних бактерій пептідоглікан може складати до 95% клітинної стінки. У невеликій кількості до грампозитивних бактерій входять тейхоєві і тейхуронові к-ти, полісахариди і білки. Полісахариди і тейхоєві к-ти бактерій володіють антигенними властивостями. До грамнегативних бактерій окрім тонкого (товщ. 3-8 нм, 5-10% від сухої маси) пептідогліканового шару, звичайно у вигляді одношарової мережі, входять зовні тришарові ліпопротєїдні мембрани (~8 нм). Її компоненти (гліколіпіди) обумовлюють антигенні властивості клітин, а також їх акцепторну специфічність по відношенню до фагів і бактеріоцинів (рис. 10).
3. Цитоплазматична мембрана (подібна до інших клітин)
Внутрішні структури:
4. Рибосоми, які складаються з двох судодиниць ( константа седиментації S70 у поєднаному стані).
5. Нуклеоїд (циклічна ДНК).
6. РНК.
7. Плазміди - фрагментарні не основні ДНК - слугують засобом мутації й адаптацій до змін умов навколишнього середовища. Є причиною пристосування хвороботворних бактерій до антибіотиків.
8. Пілі, фімбрії - засоби прикріплення до субстрату.
9. Джгутики (не завжди) - засоби пересування.
10. Цитоплазма.
Основні форми бактерій представлені переважно одноклітинними організмами. Але деякі види прокаріотів після поділу клітин утворюють різні по формі групи, які складаються з деяких клітин. Основні форми мікроорганізмів, які відносяться до класу  Bacteria, мають циліндричну, або сферичну, або війчасту форму.
КЛІТИННА СТІНКА бактерій, специфічна по хімічному складу оболонка, що оточує протопласт і тісно зв'язана структурно-функціональними взаєминами з цитоплазматичною мембраною. Товщ. 10-50 нм. Складає 10-50% сухої маси клітин. У більшості бактерій в склад входить опорний полімер пептідоглікан (муреїн). У грампозитивних бактерій пептідоглікан може складати до 95% клітинної стінки. У невеликій кількості до грампозитивних бактерій входять тейхоєві і тейхуронові к-ти, полісахариди і білки. Полісахариди і тейхоєві к-ти бактерій володіють антигенними властивостями. До грамнегативних бактерій окрім тонкого (товщ. 3-8 нм, 5-10% від сухої маси) пептідогліканового шару, звичайно у вигляді одношарової мережі, входять зовні тришарові ліпопротєїдні мембрани (~8 нм). Її компоненти (гліколіпіди) обумовлюють антигенні властивості клітин, а також їх акцепторну специфічність по відношенню до фагів і бактеріоцинів (рис. 10).


Рис. 10. Будова клітинної стінки.

Ворсинки (фімбрії, пили)
Поверхня ентеробактерій і декількох інших мікроорганізмів покрита великим числом (від 10 до декількох тисяч) ворсинок - ниткоподібних утворень білкової природи. Як і джгутики, вони побудовані з одного виду білка - піліну, субодиниці якого організовані у вигляді порожнистої усередині нитки і беруть початок від ЦПМ.
У стрептококів є зовнішній шар протєїнових волосків (фімбрій), які одержали назву білок М (М-протеїн). Цей білок грає важливу роль в процесах взаємин бактерій з макроорганізмом.
За кількістю джгутиків бактерії поділяють на монотрихи – джгутик один,  амфітрити – джгутиків два симетрично по одному з обох боків лофотрихи – декілька джгутиків з одного боку, перитрихи багато джгутиків з усіх боків.
L-форми мікроорганізмів формуються за рахунок блокування синтезу компонентів клітинної стінки деякими факторами (антибіотиками).  L–форми можуть бути індуковані як у грам позитивних, так і у грамнегативних, мікроорганізмів. L–форми бактерій зберігають цитоплазматичну мембрану. Факторами антигенності можуть бути як цитоплазматична мембрана так і цитоплазма (рис. 11).


Рис. 11. Фрагмент звичайної і L - форми бактерії (схема).

Кокі – бактерії сферичної форми мають діаметр 0,5 – 1 мкм. До них відносяться мікрококи (які знаходяться поодинці), диплококі, стрептококи (рис. 12), сарцини, стафілококи (рис. 8).


Рис. 12. Стрептококи: ліворуч - зображення мазка, отримане за допомогою імерсійного мікроскопу (х1500), праворуч - зображення, отримане за допомогою великого збільшення (х4000).

Палочки – мають циліндричну форму, довжина їх складає 1 – 8, а товщина 0,5 – 2 мкм (можуть бути неспорообразуючими – бактерії та спорообразуючими – бацили, клострідії).
Війчасті форми поділяються на три типи: вібріони – незначно закручені палочки (холерний вібріон), які нагадують кому; спірили – мають форму нитей з декількома війками;  спірохети – клітини, які мають вигляд спіралі (трепонеми, лептоспіри, борелії).  
Спори. Деякі бактерії в кінці періоду активного зростання здатні утворювати спори. Цьому передує збіднення  середовища живильними речовинами, зміна її рН, накопичення отруйних продуктів метаболізму. Як правило, одна бактерійна клітина утворює одну спору - локалізація спор різна (центральна, термінальна, субтермінальна).
Мікоплазми: найменші мікроорганізми, які живуть в умовах штучних поживних середовищ і які не мають клітинної стінки. Але мікоплазми, на відміну від L–форм звичайних бактерій, не мають клітинної стінки з початку свого існування, в той час як L–форми бактерій втратили її під впливом різних факторів (антибіотиків).    
Рикетсії та хламідії. Мають розміри від 0,4 до 10 – 40 мкм. Спор не образують, не мають капсул. Рикетсії та хламідії складають клас організмів, який називається Rickettsiae. Рикетсії мають розмір від 0,4 до 40 мкм. Не утворюють спор та капсул, фарбуються за Грамом, Романовському-Гімза. Ця група мікроорганізмів є облігатними внутрішньоклітинними паразитами людей та тварин.
Хламідії – облігатні внутрішньоклітинні паразити. Викликають урогенітальніх ламідіози тварин та людей.
Актиноміцети відносять до класу Bacteria. Морфологічна особливість актиноміцетів – це спроможність утворювати одноклітинний міцелій – скупчення нитеподібних виростів (гіф). Актиноміцети є грампозитивними мікроорганізмами.  
Морфологія еукаріот. Морфологія грибів.
Хвороботворні мікроорганізми з Царства Еукаріот
Гриби (тип Mycota, Mycetes, Fungi) представлені одноклітинними або багатоклітинними еукаріотамі, які по наявності хітину в оболонці, стеролів в цитоплазматичній мембрані і глікогену в цитоплазмі нагадують клітини тваринного походження, а по наявності клітинної стінки, що складається з полісахаридів, близьких до целюлози; здібності до необмеженого зростання, розмноження спорами, нерухомістю у вегетативному стані - рослини.
Класифікація грибів розроблена недостатньо, в основі лежить морфоструктурна організація і спосіб розмноження.
Класифікація грибів. Поділяються на 5 класів:
1. Клас архіміцети.
2. Клас фікоміцети.
3. Клас аскоміцети.
4. Клас базидіоміцети.
5. Клас дейтеріоміцети
Клас фікоміцетів поділяється на три групи Хітридіоміцети, Ооміцети, Зигоміцети.
Серед грибів є збудники хвороб мікозів: серед фікоміцетів – зигоміцети (рід мукор, рід абсідія, рід хизопус).
Серед аскоміцетів – гриби аспергілуми (хвороба аспергільоз) та пеніцилуми (пеніцильоз).
Серед дейтеріоміцетів – трихофітон (стригучий лішай), мікроспорум (мікроспорія).
Кандіда – збудник кандідозів (молочниця, кандидоз шкіри, нігтів, ротової порожнини).


Рис. 13. Кандіда: ліворуч - зображення, отримане за допомогою мікроскопу (х2500), праворуч - схема.

У грибів існує 2 типу зростання: гіфальне зростання (гіфоміцети) і дріжджове зростання (бластоміцети). Звичайно вегетативне тіло гіфоміцетів складається з ниток товщиною близько 5 мкм, сильно розгалужених і званих гіфами. Гіфи або не мають поперечних перегородок (у нижчих грибів), або розділені перегородками (септами) на клітини (у вищих грибів). Стінка клітин може бути різної товщини, часто добре видно двоконтурність, серед включень в цитоплазмі найбільш характерні зерна волютину, глікогену, пігменту меланіну. Зрілі старі клітини грибів багаті на ліпіди. Ядро містить ядришко і хроматинову мережу, клітини можуть бути багатоядерними. Сукупність гіфів утворює міцелій (грибницю). Міцелій може бути субстратний, що утворюється в результаті вростання гіфів в живильне середовище і повітря, росте на поверхні середовища. Міцелій представляє трубки, що гілкуються, галуження здійснюється бічними виростами гіф, що переплітаються гіфи з товстими оболонками утворюють склероції - округлі або неправильної форми освіти розміром від доль мм до декількох см, призначені для виживання в несприятливих умовах. Міцеальні нитки іноді розташовані паралельними рядами, тісно прилягаючи одна до одної, нагадуючи «гніт», звідси і назва «коремії» (у дерматофітов).
У більшості грибів, що мають медичне значення, виявляються різноманітні конідії (екзоспори), що є формами безстатевого розмноження . Вони можуть утворюватися на спеціальних конідіофорах (конідієносії), а також з боків і на кінцях звичайних септимованих гіф. Дрібні одноклітинні конідії називаються мікроконідіямі, а крупні, часто багатоклітинні - макроконідіямі. Найбільш частими типами конідій є наступні типи спор:
Бластоспори - утворюються в результаті брунькування, шляхом відділення нирки від батьківської клітини, спостерігається у дріжджових і дрожжеподобних грибів;
Хламідоспори - гифальниє клітини збільшуються, у них утворюється товста оболонка;
Артроспори - утворюються в результаті фрагментації гіф на окремі клітини, зустрічаються у дерматофітов, дрожжеподобних грибів, збудника кокцидіоза;
Конидіоспори - виникають на диференційованих конідіофорах (конідієносіях) або розташовуються з боків і на кінцях будь-якої гілки грибниці, прикріпляючись до неї безпосередньо або тонкою ніжкою (споротріхуми). Конідієносци складаються з гілочок первинного, вторинного або третинного порядку. На довгастому або розширеному кінці конідієносца розташовуються коротші стовпчики (стерігми), від яких відгалужуються характерні для даного вигляду конідії, розташовані ланцюжками, надаючи конідієносцу вигляду пензлики. Форма конідій кругла або овальна, рідше грушовидна, стінка безбарвна або темнофарбована. Конідії розвиваються на повітряному міцелії, який за рахунок цього стає борошнистим і пігментованим. Конидіоспори характерні для аськоміцетов;
Спорангіоспори - вони розташовуються на вершині спорангієносця в спеціальних органах - спорангіях. Вони є ендоспорамі і при розриві стінки спорангія, потрапляючи в сприятливі умови, проростають, утворюючи міцелій. Спорангіоспори спостерігаються у мукорових грибів.
Статеве розмноження виявлене у патогенних грибів класів Ascomycetes і Zygomycetes, при цьому утворюються наступні різновиди спор:
Аскоспори - утворюються в сумках, що розвиваються в спеціальних плодових тілах - аськокарпах дисковидної (апотеції) або сферичної форми (клейстотеції). Кількість аскоспор в сумці варіює від 4 до 16 і більше. Розміри аскоспор варіюють від 2-50 мкм. Вони мають циліндрову, веретеноподібну, лимоноподібну або чечевіцеподібну форму. Властиві сумчастим грибам - аскоміцетам;
Зігоспори - у деяких зігоміцетов, верхівки розташованих близько до один одного гіф зливаються, відбувається мейоз, і утворюються крупні зігоспори з товстими стінками; Базидіоспори - після мейозу на поверхні особливої клітини, званої базідіумом, на вершині кожній з чотирьох стерігм розвивається по однієї круглої або подовженої базидіоспори, що характерне для базидіоміцетів.
Розмноження відбувається за рахунок наявності екзоспор – конідій. На конідієносіях розташовані сперігми – витягнуті клітини, на яких розміщуються по 3 – 4 конідії.
Як вже наголошувалося, окрім гіфальних форм грибів існують і бластоміцети (дріжджові і дрожжеподібні гриби). Вони є сферичними, овоїдної або грушовидної форми розміром 3-15 мкм. Ці клітини містять включення глікогену, волютину, ліпіди, вони здібні до брунькування, бінарного ділення, в результаті якого клітини не розпадаються, а утворюють псевдо міцелій.
Для багатьох видів грибів може бути характерний диморфізм, тобто гіфальна форма зростання може переходити в дріжджеподібну, що частіше спостерігається в уражених тканинах людини (наприклад, збудники гістоплазмозу і бластомікозу). Комплексом різноманітних клітинних елементів визначається великий поліморфізм грибів в культурах на різних живильних середовищах.
Захворювання (мікози) у людини викликають близько 500 видів грибів. Їх прийнято називати патогенними грибками. Розрізняють наступні групи, що містять патогенні форми грибів:
1. Zygomycetes - зігоміцети. Міцелій несептований, багатоядерний. Мають особливий тип статевого процесу - зигогамію, що представляє злиття недиференційованих на гамети клітин. Зигоспора що утворюється покривається товстою оболонкою і проростає після періоду спокою. Безстатеве розмноження здійснюється спорангіоспорами (ендоспори) або конідіями (екзоспори). Спори формуються в спорангіях на верхівці спороносіїв. До порядку Mucorales до сімейства Mucoraceae відноситься рід Mucor (Mucor mucedo) для якого характерні кулясті спорангії. Спори гладкі, безбарвні або слабо забарвлені, яйцевидні. Конідії відсутні. Голівчаста цвіль може викликати у людини поразку легенів, середнього вуха і загальний інфекційний процес.
2. Ascomycetes - аскоміцети. Сумчасті гриби з багатоклітинним септованим міцелієм. До порядку Pleotascales до сімейства Aspergillaceae відноситься рід Aspergillus (Aspergillus niger, Aspergillus flavus). Конідієносії прямостоячі, на кінцях кулясте здуття, що несе стерігми, розташовані радіально на поверхні всього здуття. Лєєчна цвіль у людини викликає аспергильоз легенів, очей і інших органів і тканин. Рід Penicillium (кистевік) має багатоклітинні конідієносії, які розгалужуються у верхній частині і закінчуються стерігмами, розташованими у вигляді пензликів. До сімейства Sacharomycetaceae відносяться дріжджі (рід Sacharomyces) і дрожжеподібні гриби (рід Candida). Дріжджові клітини мають округлу, овальну або витягнуту форму, розміром 8-10 мкм, двоконтурну оболонку. У цитоплазмі включення у вигляді гранул глікогену, волютину, ліпідів. Вони викликають кандидози, які розвиваються у хворих людей при різкому зниженні резистентності організму і тривалому застосуванні антибіотиків.
3. Deuteromycetes (Fungi imperfecti) – дейтеріоміцети, недосконалі гриби мають багатоклітинний міцелій. Безстатеве розмноження здійснюється конідіями або оїдіями, що утворюються в результаті розпаду гіф на окремі клітини. У деяких дейтероміцетів конідії відсутні, і такі види утворюють склероції. Особливе зацікавлення представляють збудники дерматомікозів: фавусу, трихофітії, епідермофітії, мікроспорії. Окрім мікозів, гриби можуть викликати мікотоксикози (афлотоксин, мускарин, лізергиновая кислота і ін.) Мікотоксини викликають у людини отруєння канцерогенні і тератогенни. У мікробіологічній промисловості гриби використовуються як продуценти органічних кислот (лимонної - Aspergillus niger), ферментів (амілаз - Aspergillus oryzae; пектіназ - Aspergillus awanori; каталази - Penicillium vitale і ін.), ліпідів, антибіотиків (пеніциліну - Penicillium notatum; грізеофульвіну - Penicillium griseofulvum), а також використовуються в харчовій промисловості (наприклад, для дозрівання сирів рокфор і камамбер, отримання вина, спирту, при хлібопеченні і т.д.).
Методи дослідження. Для мікроскопічного дослідження готують як нативні (нефарбовані), так і забарвлені препарати.
Морфологія найпростіших.
Медична протозоологія вивчає паразитів людини з типу найпростіших (Protozoa), на сьогодні їх відомо понад 10000 видів. Це організми, тіло яких складається з однієї клітини. Але ці одноклітинні організми набагато складніші й як правило мають більш великі розміри за прокаріот (рис. 14).


Рис. 14. Трихомонада піхвова: ліворуч - зображення мазку, зафарбованого простим способом, праворуч - малюнок.

Воні здатні до живлення, руху, захисту, адаптації. За несприятливих умов такі організми утворюють цисти – нерухомі форми, вкриті щільною оболонкою. Інцистовані, ці паразити можуть переноситися вітром, водою, тваринами. Активні форми пересуваються за допомогою органел руху – війок, джгутиків, псевдоніжок. Найпростіші розмножуються за рахунок поділу або статевим шляхом (копуляції чи кон’югації). Хвороби, які викликають паразитичні найпростіші називаються протозойними.
Клас саркодові (Sarcodina) – характеризуються непостійною формою тіла, рухаються за допомогою псевдоніжок, широко поширені в прісних водоймах, морях, ґрунті – як редуценти. В людині локалізуються в основному в травній системі (ротова амеба, кишкова амеба, дизентерійна амеба)
Ротова амеба (Entamoeba ginglinalis) – коменсал, мешкає на яснах і в зубному нальоті, розмір – 6-30 мкм.
Кишкова амеба (Entamoeba coli) – коменсал, мешкає у товстій кишці. Розмір тіла 20-40 мкм. Харчується бактеріями та грибами. Утворює цисти, що містять 8 ядер і мають розміри 18 мкм.
    Дизентерійна амеба (Entamoeba histolytica) викликає хворобу, яка називається амебіаз. Розповсюджена в зонах з теплим та вологим кліматом.
    Клас Джгутикові (Flagellata). Представники: лейшманія, трихомонада, лямблія.
    Клас Споровики (Sporozoa) . Представники малярійний плазмодій, токсоплазма.    
    1. Малярійні плазмодії. Вивчають 4 види збудників малярії:
А. Збудник триденної малярії (Plasmodium vivax)
Б. Збудник чотириденної малярії (Plasmodium malariae)
В. Збудник тропічної малярії (Plasmodium falciparum)
Г. Збудник овале-малярії (Plasmodium ovale)
Найпростіші - одноклітинні еукаріоти, близькі по будові до клітин складно організованих тварин. Це цілісний організм, що виконує всі функції, властиві живим істотам. Більшість найпростіших мають розміри в межах від 30 до 150 мкм. Форма може бути грушовидною (тріхомонади, лямблії), яйцевидною (балантідій), веретеноподібною (трипаносоми, лейшманії), вони можуть приймати найхимернішу конфігурацію (амеби). Клітини найпростіших, як всіх еукаріот містять ядро (іноді декілька), цитоплазму, мембрану (оболонку), яка звичайно ущільнюється і внаслідок чого утворюється пеллікула. Окрім органели загального значення (рибосоми, мітохондрії, лізосоми, ендоплазматична мережа, апарат Гольджі) є специфічна органела. Так у лямблій це дві еластичні нитки - аксостиль і пресасивательний диск; у тріхомонад і тріпаносом - ундулююча мембрана; у токсоплазм - коноїд і система мікротрубочок; у балантідій - подібність ротової порожнини (цитостом) і анальна пора (цитопрокт), скоротливі вакуолі, мікронуклеус. Більшість найпростіших рухомі і пересування здійснюється за допомогою псевдоподій (амеби, малярійний плазмодій), джгутиків (лямблії, лейшманії), вій (балантідій).
Псевдоподії - тимчасові випинання цитоплазми, випускаючи які прості весь час міняють форму тіла.
Джгутики - довгі тонкі вирости, що складаються з 11 фібрілл, з яких дві центральних і дев'ять периферичних.
Вії - по будові схожі з джгутиками, але на відміну від них короткі і працюють на зразок весел.
Медичне значення мають:
Тип Sarcomastigophora, підтип Sarcodina (саркодові). Тіло їх позбавлено пелікули, пересуваються за допомогою псевдоподій. До цього класу відносяться різні види амеб, зокрема дизентерійна амеба (Entaomeba histolytica).
Тип Sarcomastigophora, підтип Mastigophora (жгутіконосії). Мають тонку пелікулу і забезпечені джгутиками для пересування. З паразитичних найпростіших в цей підтип входять трипаносоми (Trypanosoma gambiense), лямблії (Giardia lamblia), лейшманії (Leishmania donovani, Leishmania tropica) що викликають відповідно африканську сонну хворобу, лямбліоз, лейшманіоз.
Тип Ciliophora (війчасті, інфузорії). Тіло покрите пелікулою з безліччю коротких вій, за допомогою яких інфузорії пересуваються. Паразитичним представником цього класу є балантідій (Balantidium coli), що викликає балантідіаз.
Тип Apicomplexa, клас Sporozoa (споровики). Клас складається виключно з паразитичних найпростіших. Пересуваються вони за допомогою псевдоподій або джгутиків. Останні утворюються при статевому розмноженні у мікрогамет гемоспорідій і кокцидій. До складу класу входять 4 види малярійних плазмодіїв (Plasmodium vivax, malariae, ovale, falciparum), що викликають малярію (мал. 3), токсоплазма (Toxoplasma gondii). що викликає токсоплазмоз.
Морфологічні структури клітин еукаріот.
Морфологічні структури клітин еукаріот - матеріал шкільних програм. Але, для того, щоб порівняти будову прокаріот і еукаріот пригадаємо цю інформацію.
    Глікокалікс – зовнішній шар еукаріотичних клітин – складається з глюкопротеїдів, виконує функцію зв’язку клітин з зовнішнім середовищем та приймає подразнення.
     Плазматична мембрана    - існує у прокаріотів і еукаріотів. Складається з подвійного шару (бішару) фосфоліпідів (на 50 %), білків (50 %). Виконує функції: обмежувальну, опорну, пересувну.
    ТРАНСПОРТ РЕЧОВИН (від лат. trans-porto - переношу, переміщаю, перевожу), в живих організмах  включає доставку необхідних з'єднань до певних органів і тканин (з допомогою  кровоносної системи у тварин і провідної системи у рослин), всмоктування їх клітинами і пересування усередині клітин, а також виведення продуктів обміну речовин. Ці процеси можна розділити по їх механізму на транспорт - дифузію в розчинах
    Дифузія – процес проникнення речовин через мембрану (її пори та певні ділянки) внаслідок хаотичного теплового руху молекул без затрат енергії.
    Пасивний і активний Т. в. через мембрани. У першому випадку Т. в. відбувається мимоволі, при цьому молекули і іони переносяться в область з більш низьким електрохимічним потенціалом. Пасивний Т. в. через мембрани кількісно характеризується величиною проникності, яка може різко розрізнятися для різних речовин, але кінець кінцем визначається
законами дифузії і електродифузії. Проста дифузія легко відбувається через ліпідний шар мембран тільки тих речовин, що добре розчиняються в ліпідах, до яких відносяться багато ліків. Іони (Na+, К+ і Ca2+) переносяться через мембрани нервових, м'язових і ін. клітин завдяки наявності у них іонних каналів - білків (полегшена дифузія), які відкриваються і закриваються залежно від величини різниці електричних потенціалів на мембрані або дії химічних медіаторів. Виключення або різка зміна властивостей переносників і каналів лежить в основі дії більшості токсичних речовин. Слідством такого активного Т. р., наз. первинним, є  нерівноважний розподіл іонів Н+, Са2+ Na+, K+ усередині клітини і між клітиною і позаклітинним середовищем, що у свою чергу, забезпечує роботу систем зв'язаного, або вторинного активного Т. р. через мембрани. Прикладом зв'язаного т. р. служить перенесення цукрів і амінокислот в клітини кишкового епітелію.
МАТРИКС (лат. matrix, від mater - основа, букв, мати) в цитології, основна гомогенна або тонкозерниста речовина клітини, що заповнює внутріклітинні проміжки між структурами. Склад його у різних структур значно розрізняється по білках, метаболітам, іонам. Найважливіша
 роль М. ядра (каріоплазми), як внутрішнього напіврідкого середовища, полягає в об'єднанні всіх структур в єдину систему і забезпеченні взаємодії між ними в ядерних процесах.
МІТОХОНДРІЯ (від грецького mi'tos - нитка chondrion - зернятко), органоїд еукаріотной клітини, що забезпечує організм енергією. М. описані Р. Альтманом в 1894 під назв. біобластів, а в 1897 К. Бенда назвав їх мітохондріями. Довжина варіює, досягаючи 10 мкм і трохи більш, діам. у
 середньому 0,2-1 мкм. Число М. в клітині коливається в широких межах - від 1 до 100 тис. М. складається з матриксу, оточеного внутрішньою мембраною, міжмембранного простору і зовнішніх мембран. У матриксі містяться кільцеві молекули мітохондріальної ДНК, специфічної іРНК, тРНК і рибосоми (прокаріотного типу), відмінні від цитоплазматичних; часто зустрічаються гранули солей кальцію і магнію; тут відбувається автономний біосинтез білків, що входять у внутрішню мембрану М., а також окислення і синтез жирних к-т. Внутрішня мембрана складається в основному з білків (70% ) фосфоліпідів (тільки 20% ) і інше; вона утворює вгинання (гребені), або трубчасті вирости - кристи, володіє строго специфічною проникністю і системами активного транспорту. Зовнішня мембрана -гладенька, товщ. 6-7 нм, складається з білків (15%) і фосфоліпідів (85%), володіє неспецифічною проникністю для більшості речовин з мол. м. менше 10 000. Осн. функція М.-
 утворення енергії (приблизно 95% в тваринній клітині і трохи менше в рослинній і клітині грибів).
    ЕНДОПЛАЗМАТИЧНА СІТКА, ендоплазматичний ретикулум (від ендо... і плазма), органоїд еукаріотной клітини. Відкритий К. Портером в 1945 році в ендоплазмі фібробластів. Ендоплазматична сітка є системою дрібних вакуолей і канальців, сполучених один з одним і обмежених одинарною
 мембраною. Мембрани Е. с., товщ. 5-7 нм, у ряді випадків безпосередньо переходять в зовнішню ядерну мембрану. Похідними Е.с. є мікротільця, а в рослинних клітинах - вакуолі. Розрізняють гладеньку (агранулярную) і гранулярну Е. с. Гладенька Е. с. позбавлена рибосом. Складається з канальців і дрібних вакуолей діаметром 50-100.
КОМПЛЕКС ГОЛЬДЖІ, апарат Гольджі, пластинчастий комплекс (complexus lamellosus), клітинний органоїд, що виконує ряд важливих функцій. Основна функція К. Г.: модифікація білків (глюкозорілування, сульфатування, фосфорілування, часткове розщеплювання поліпептидних ланцюгів і т. п.), упаковка ферментів в гранули (лізосоми), синтез деяких полісахаридів, формування клітинної мембрани, утворення лізосом.
Ядерце, нуклеола (nucleolus), щільне тільце усередині ядра більшості клітин еукаріот. Складається з рибонуклеопротеїдів (РНП) - попередників рибосом.
ЯДЕРНА ОБОЛОНКА, кариолемма (karyolemma), структура, що відмежовує ядро клітин еукаріот від цитоплазми. Складається з 2 паралельних ліпопротєїдних мембран товщ. 7-8 нм кожна, між ними - перинуклеарний простір. Я. о. пронизана ядерними порами діам. 60-100 нм, на кінцівках яких зовнішня мембрана Я. о. переходить у внутрішню. Ядро: складається з поверхневого апарату та внутрішнього середовища – матрикса.
ХРОМОСОМИ (від хромо... і сома), органоїди клітинного ядра, що є носіями генів і  що визначають спадків, властивості клітин і організмів.
МОРФОЛОГІЯ ВІРУСІВ.
Хвороботворні мікроорганізми з царства Віра.
Віруси не мають клітини, це паразити генетичного рівня клітин рослин, тварин, бактерій. Назовні клітини вони існують в вигляді вібріону. Форма вібріону може бути різною – паличковидною, сферичною іншою. Центральна частина вібріону займає нуклеїнова кислота – ДНК або РНК. Нуклеїнову кислоту оточує капсід  - білкову оболонку. При більш складному устрої вірусів може існувати суперкапсід – зовнішня ліпопротеїнова оболонка, яку вірус формує з оболонки клітини-донора. На рис. 16 зображено схему будови вірусу СНІДу.



Рис. 15. Вірус СНІДу (схема).
Деякі віруси, які спроможні паразитувати на бактеріальних клітинах отримали назву бактеріофаги або просто фаги. Фаги є факторами швидкоплинної мінливості прокаріот та можливості швидко пристосовуватись до умов навколишнього середовища (в тому числі до антибіотиків).
Часы
Научно-образовательный раздел
Новости КЛУБА




















Архив новостей КЛУБА

Мы в YouTube
Поиск
Друзья сайта
http://biology-travel.at.ua/
SEO sprint - Всё для максимальной раскрутки!
Червона книга України


продвижение сайта бесплатно продвижение сайтов
Приют для животных в Харькове
Copyright Клуб "Парусник". Design by Aid. © 2007 - 2024
Хостинг от uCoz